1. Передмова
Я один абзац, що привернув мою увагу в згаданій статті, зацитую для подальшого обговорення. Так, так, саме на колоквіумі. Отже:
Окрім фізичних барʼєрів, диджиталізація також допомагає долати
соціальні та економічні барʼєри. Доступ до безкоштовних онлайнресурсів, таких як Coursera або edX, відкриває можливості для навчання
студентам із різних країн і соціальних груп. Наприклад, у рамках програм,
фінансованих міжнародними організаціями, такими як Mastercard
Foundation Scholars Program, UNESCO Global Education Coalition та
Coursera for Refugees, студентам із країн, що розвиваються, надається
можливість безкоштовно навчатися за програмами провідних
університетів світу. Ці ініціативи підтримують доступ до онлайн-курсів,
які пропонують навчальні програми університетів Гарварда, MIT,
Оксфорда та інших. Це дозволяє вирівнювати освітні можливості та
робить якісну освіту доступнішою для широких верств населення [3].
Цілком згоден. Більше того, як практик я бачу і деякі конкретні шляхи для того, щоб зробити оцю якісну освіту доступнішою. Але не вдається чогось. Хочу поставити це питання на колоквіум. І запросити знайомих фахівців, що можуть поділитись своїм баченням проблеми. Причин того, що оця сама комп'ютеризація в освіті інколи в деяких форматах не дуже активно в нас приживається. Бо, скажімо, вебінари на різних платформах йдуть прекрасно. А щоб краще було зрозуміло, про що йдеться, наведу приклади.
2. Мова рідного краю
Так, так, йдеться саме про цей блог, на якому ми всі і зустрілись. Ідея полягала в тому, щоб наблизити учнів сільської школи, талановитих в сенсі словесному чи літературному, до фахівців обласного центру підвищення кваліфікації педагогів. Схема виглядала так: зняти технічні питання і запустити чернетку блогу, щоб було що помацати, побачити, як воно може виглядати у першому наближенні. А потім залучити чи то вчителя-словесника, а може й письменника, а краще вчителя й письменника, а ще краще двох-трьох і одержати щось на кшталт газети чи літературного альманаху. В якому публікуються учні, звісно. Але не тільки. Тут же і письменники поруч. Ну що там казати, були такі плани. Адже для того, щоб ця інформаційна система (чи спільнота) ожила, зажевріла, потрібен лідер-філолог. Згодні?
До речі, от другий приклад. Що переконливо свідчить: гальмування проекту не пов'язане з якимись місцевими особливостями, регіональними. Перепони загальнонаціональні. А от ще одна спроба про це поговорити з педагогами. Невдала, мовчать... Хоч найбільш бажаним були б просто посилання: а ми от так зробили, а в нас це виглядає так, а в нас так!
3. Шевченково
Тепер залишаємось в тій саме Шевченківській громаді, але переходимо на суспільно-політичне поле. Натискайте вгорі перше в рядку посилань: Сторінка. Можна пересвідчитись, що сторінка як не мертва, то і не жива. Ну я її підтримую в надії, що рано чи пізно, так чи інакше, але громада ж повернеться обличчям до сучасного формату комунікацій. Ні, не відбувається, ніхто нічого в тих форумах не каже, ніхто нічого не обговорює. Чому? Не хочуть чи не вміють? Оце "не хочуть" виглядає більш складно, ніж "не вміють". Бо це повертає нас до п.1, де ми хотіли навчити дітей писати в Мережі. Так, не на папері, а саме в форумі. Чи на блозі. Ну так, як це личить у ХХІ сторіччі. Не навчили, то і суспільно-політичний контур чи вимір залишивсь без спікерів. Або журналістів. І за традицією, що вже в нас тут складається, зазирнімо в інший регіон.
4. Програма колоквіуму
Та, власне, нема якоїсь, там, програми. Є певні питання, що їх і сформулювати кожен може самостійно. А потім десь поставити свій текст. І в Подію подати посилання. Це у тому випадку, як буде щось розлоге. А як просте, компактне, то можна і в згаданому форумі написати чи коментом до цього тексту - цілковита свобода форматів для творчості.
Запрошені: Юлія Мельникова, Сергій Клепко, Володимир Бєлий, Галина Запорожченко, Віра Марущак, Артем Ващиленко, Олег Пилипенко, Анатолій Чубаченко, Артур Мокряк, Ірина Пастушкова, Тетяна Геллер, Сергій Бережний, Влад Горний.
Запрошення, звісно, буде не ексклюзивним, а інклюзивним, себто не тільки персональним, а також і розподіленим по різних форумах, де є, мабуть, зацікавлені в розвитку освіти люди.
5. Чи на часі?
Дійсно, в наші важкі часи, під бомбами, чи варто про все це розмовляти? Я думаю, що так. Як на мене, то це є частиною нашого спротиву, нашої волі будувати Україну, зрештою, ідеологічною відповіддю отому слизняку.
6. Обговорення
Відбувалось тут: 1, 2, 3, 4 і до 17.5 біля цього тексту назбиралось 105 переглядів. Втім, пропозицій по суті питання поки що нема. Те саме при події в Фейсбуці. Але ж ще не вечір?
Немає коментарів:
Дописати коментар